Господи Любимый, не оставь дитя!
Мир земной опасен, он – печаль Твоя.
Небо всё мрачнее от людских грехов…
Позабыто Слово, Божия Любовь.
…
В Небесах Всевышний, глядя на землян,
Горестно вздыхает… Он ведь всё им дал!
Подарил спасенье в Господе Христе,
Чтобы пребывали в Божьем Сыне все!
Люди отвернулись от Любви Христа –
От лучей, ведущих в Божьи Небеса
И живут без Света, сея в душах мрак…
И не чтят Иисуса, правды нет в устах.
С каждым днем страшнее, тяжелее жить –
Войны… кровь… и стоны… нищета царит.
В магазины ходим, как в музей – смотреть.
Предлагают цены нам не пить, не есть.
К Господу Святому повернись, народ,
Бог – спасенье наше, щит нам и оплот!
Гордость позабудем, зависть и вражду,
Станем сыновьями верными Отцу!
Чтоб в Любви Небесной вечно пребывать,
Господа Благого сердцем восхвалять!
Раиса Дорогая,
Липки, Россия
Люблю Господа, стремлюсь к Нему, живу для Него! Имею двух дочек и внука. Музыкант по образованию. Начала писать случайно. Проснувшись ранним утром, мои губы шептали стихи... e-mail автора:rayador@yandex.ru
Прочитано 2922 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
